Юлія ПЛІЄВА

власниця та генеральна директорка Apple Consulting®, Ад’юнкт-Професор kmbs

 

Продовження історії мережі «Шампунь»: коли у гру вступає власник

Власник великого бізнесу публічно зізнається в тому, як і чому він приймав певні управлінські рішення, які привели його торговельну мережу та його особисто до повної зневіри. Попередження: всі збіги імен і подій випадкові.

Невелика передісторія. Раніше на порталі був опублікований сповнений любові та розчарувань лист «Стабільної красуні» про те, як зіпсувався її улюблений магазин «Шампунь». Директор торгової мережі, який назвався «Збитий льотчик», підготував емоційну відповідь вже екс-постійній покупчині. Трохи згодром в гру вступила PR-служба, яка планувала розібратися та поставити на місце колишніх покупця та генерального директора. Історія набула розголосу і власник, після невдалих репресивних дій, змушений був переглянути філософію свого бізнесу, про що розказав у фінальному листі.    

Шановні всі!

Я не вмію писати гарні тексти. Для цього в мене працювали піарники. Але всі події останнього півріччя в моїй компанії мене настільки «вибили з сідла», що мені довелося зробити радикальні зміни, в тому числі – і самому написати текст та його опублікувати. Будь-який мій високооплачуваний піарник сказав би, що я займаюся «публічним самоспаленням і завдаю непоправної шкоди бренду моєї мережі «Шампунь», але їх в моїй компанії більше немає. Зараз розповім все послідовно.

Коли з'явився публічний лист «Стабільною Красуні» – клієнтки нашої мережі про те, як занепадає наш сервіс в магазинах і зникають класні товари на полицях, я оскаженів. Я не звик програвати. А тут якась баба, як я тоді думав, раптом кинула мені виклик. Я був злий на свого генерального директора, на піарників, на маркетинг, на логістів. Я зробив розбірки, стягнув великі штрафи зі всіх. Як піарники могли не відстежити цей наклеп? – думав я тоді! Куди дивилася моя служба безпеки? Адже тоді я думав, що це витівки конкурентів і так званий «чорний піар».

Як мої категорійні допустили те, що з полиць зникли деякі бренди? Тоді я думав що їх підкупили інші постачальники, щоб поставити свої товари до нас на полиці. Як посмів генеральний директор, якому я плачу шалені гроші, все це допустити? Чому логісти НЕ довозять товар, коли у нас в запасах непристойні суми коштів, а при цьому іноді ми не можемо вчасно обслуговувати кредиторську заборгованість? Я лютував: кидав келихи і свій MacBook у членів ради директорів. Я кричав. Вони сиділи як миші, багряні та пригнічені. Мене все це так зачепило та бісило! Я тут же звільнив генерального. Вважав, що я правий. 

А тут через 3 місяці – його публічний лист, в якому він називає себе «Збитим Льотчиком». Красава! Це був якийсь п...ц. Його лист мене напружив ще більше. Як він, невдячне створіння, мав нахабство викласти секрети моєї фірми?! Ах ти ж скотина, я тебе знищу, – думав я тоді...

Ніколи раніше я так не реагував. В бізнесі я пережив 90-ті роки. Там було що хочеш – і стрілянина, і розбірки з бандитами. І «вертушки» з паливом за кеш. І борги, і рейдерські захоплення. Я ж пережив в бізнесі 2008 рік, коли всі масово банкрутували і втрачали все, а я виплив. За 30 років підприємництва я переніс «маски-шоу», обшуки і в офісах, і в моїх будинках. Це був стрес, іноді – страх, але нічого мене так не вибивало, як вся ця історія з «Красунею» і «Збитим Льотчиком».

Мені стало якось не по собі. Я не міг зрозуміти, що зі мною відбувається і чому на цю ситуацію я так реагую. У той день, коли я побачив «петицію» «Збитого Льотчика» я терміново поїхав зі своїми мужиками і напився. Я ж так важко працюю! Начебто побудував круту компанію (як я думав), але щось мене дуже сильно нервувало. І не розумів, у чому справа. Навіть пристрасті з моїми подругами мене так не заводили. Може я щось роблю не так? Поскаржився я своїм друзям за келихом і мій друг Петро, власник фармзаводу, порадив звернутися до психолога. Я йому мало не розтрощив бутель віскі по голові. Теж мені, порадник знайшовся. Тільки слинтяї ходять до мозгоправів, думав я тоді.

Минуло пару місяців. І тут я читаю «творіння» моєї піар-служби. Більшої гидоти і брехні я не бачив. У мене стався «клац» в голові. Я остаточно зрозумів, що все неправильно. Все не так. І одразу ж записався до психолога на прийом ...

Це були важкі 3 місяці одкровень про мене самого. Було боляче. Але підсвідомість мені підказувала, що все це правда.

Ясно, що тяга до наживи лізе з жебрацької радянської сім'ї, де тато зварювальник, а мама – вчитель. У всіх так. Ясно було, що з дитинства я собі сказав, що буду жити крутіше батьків, однолітків і бла-бла-бла. Звідси установка на підсвідомості – гроші! Великі гроші!
Але установка «гроші за будь-яку ціну», виявляється, сформувалася, коли я бачив, як легко збагачуються ті в моєму оточенні, які робили рейдерські захоплення заводів та радянського майна. Як мої кореші, які стали ментами або депутатами, пухли самі та пухли їх активи з кожного дня. Тобто, в підсвідомості склався зв'язок: чесні, хто дотримується правил – лохи. Правила потрібно ігнорувати. 

Далі щороку з такими установками – все виходило, – і я не помітив, як загрався. Не платив зарплату звільненим. Жорстко недоплачував звичайним працівникам на моїх складах і в магазинах – яка різниця, багато таких на ринку за день можна знайти. На якомусь етапі змушений був почати платити пристойно своєму топ-менеджменту і наймав все більш дорогих, але за це дер з них три шкури: робота 24/7, штрафи за невиконання плану продажів і за будь-який прокол.

Детектор брехні у мене з'явився, як пояснив мені психолог, від величезної недовіри до людей. Вона взялася знову ж таки, з мого дитинства. Я був у школі не тільки трієчником, але і тихонею. Наді мною багато сміялися і мене підколювали. Один раз мене жорстко підставили, і це, як виявилося, вплинуло на все моє життя.

На уроці хімії хтось підклав в портфель вчителя Миколи Івановича саморобну вибухівку. Вона детонувала, коли він після уроку йшов коридором. Йому відірвало два пальці. Дивом не зачепило поруч учнів і Наталію Володимирівну, вчителя географії. Всі в класі вказали на мене. А оскільки я був тихонею, то всі думали, що я «сам в собі» і легко в це повірили. Мене вигнали зі школи. Батьки теж не повірили, що я не винен.

Тоді це заклало, як виявилося, мою недовіру на все життя до всіх. Я навіть з дружиною розлучився, бо вважав, що вона мене зраджує. Стеження за нею встановлював. Вони нічого не показали, але я їх результатам не повірив ...

Виходить, я не вірив ні своїм топ-менеджерам, ні своїм постачальникам, ні своїм покупцям. Я вважав, що всі брешуть, всі хочуть надурити мене, а значить мені треба всіх вижати, як віджимати в дитинстві мене. Виходить, що я мстився. А при цьому всьому світу мені треба було довести, що я - найкращий, а не тихоня та лузер, як всі гадали у школі...

І ось ці відкриття стали і болючими, і переломними одночасно. Я ще продовжую роботу над своєю поламаною особистістю з дуже розмитими цінностями, але я вже багато чого зрозумів. Я не здаюся. Я не піду в дауншифтінг, але я вже круто все міняю.

По-перше, я вже повністю перезапустив всю компанію. Вирішив звільнити всіх ключових топ-менеджерів, тому що наймав я не тих людей не з тих передумов. Я наймав модних топ-менеджерів, щоб утерти ніс конкурентам та показати, що я можу собі дозволити таких. І на цей раз я всіх звільнив гідно – з кожним чесно поговорив, все пояснив, що не в них справа, виплатив чималу вихідну допомогу і дав прекрасні рекомендації. Зараз же я найняв людей, які чесно хочуть і вміють створювати цінність для клієнтів.

Тепер фокус мого бізнесу – не на грошах і не на мультиплікаторі 12 EBITDA, як правдиво написав «Збитий Льотчик», а на створенні цінності для клієнта за будь-яку ціну. Я хочу, щоб в моїй мережі «Шампунь» (яка жахлива назва, я точно зроблю ребрендінг!) жінки і чоловіки відчували себе кайфово та щоб всіх їх справжні потреби були задоволені!

Я вибачаюсь перед Вами, шановна «Стабільна Красуня»! А також – дякую Вам за запуск життєво-важливих особисто для мене змін. Я не буду Вас «задарювати». Я просто щасливий, якщо наші нові починання коли-небудь дозволять Вам звернути на наші магазини увагу і повернутися до нас!

Я визнаю свою несправедливість, Саня-Збитий-Льотчик, і кажу тобі публічно – я був не правий. Прости, якщо зможеш. Ти багато дав моєму бізнесу і я тобі вдячний.

Моя прес-служба! Ви теж діяли так, як я підсвідомо від вас вимагав, тому і написали таку маячню. Але більше не ведіться на таких власників як я. Піар, як я зрозумів, повинен все-таки бути чесним і допомагати клієнтам побачити в бізнесі те, що є, але чого вони не бачать. А не забивати клієнтам в голови то, чого насправді немає.

Перше правило піару моєму новому житті: накосячил – вибачься та виправ!

Тепер я не буду діджиталізуватися або гнатися за приватними нонейм-марками тільки тому, що вони є у конкурентів або тому що мені потрібні гроші. Так, вони мені потрібні. Тому як моє марнославство і бажання показати світу, що я крутий, і справді загнало мене в безліч мертвих проектів та чималі борги. Але я чітко зрозумів, що гроші – це не мета. Гроші – це результат. Результат щирого бажання допомогти клієнту зробити його життя легше, приємніше та красивіше. До речі, про мету – я тут днями прочитав книгу «Мета» Доктора Голдратта. Тепер я знаю, які технології я впроваджу в своїй новій мережі!

P.S. До психолога продовжую ходити. «Збитому льотчику» дав відмінні рекомендації, і він влаштувався в класну компанію генеральним директором. Для клієнтів скасував брехливу бонусну систему і працюю над наявністю всього якісного, що їм необхідно.

Щиро Ваш,
зцілений Власник