«Українська експедиційна група»: краща освіта – це практика
Опорні точки успіху
«Українська експедиційна група» належить до числа молодих, але найсучасніших транспортно-логістичних підприємств України. Воно було засноване в 2015 р. практиками, що пройшли добру школу на заводі ПАТ «Одескабель». Це підприємство в рейтингу українських виробників взагалі посідає особливе місце, як за обсягами виробництва, так і за масштабами екпортно-імпортних операцій і міжнародних зв’язків. Його партнери дислокуються в понад 30 країнах світу. Це обумовило і необхідність роботи в найрізноманітніших сферах логістики, із застосуванням не тільки автомобільного, а й залізничного, авіа та морського транспорту.
На глибокому вивченні транспортно-логістичних потреб і методів логістичної роботи цього підприємства і ґрунтується досвід «Української експедиційної групи». І хоча ПАТ «Одескабель» традиційно залишається одним із його головних партнерів, компанія у своїй логістичній діяльності на досягнутому не зупинилась.
Зараз у її складі – понад 20 співробітників, є відділи автомобільного і власного транспорту, брокерських послуг, морський, фінансовий, юридичний, відділ програмного забезпечення...
У своїй роботі «Українська експедиційна група» впритул наблизилося до статусу оператора логістичних послуг рівня 4PL, забезпечуючи весь комплекс доставок – від сировини (наприклад, поліетилену з Китаю), до готового продукту «під двері» кінцевому споживачеві. Але головні «опорні точки» її діяльності ховаються ще глибше.
– Запорукою успішності свого бізнесу ми вважаємо прозорість комерційної діяльності, і якість сервісу, – каже директор компанії Олександр БЛАЖКО. – Досвід роботи на «Одескабелі» допоміг усвідомити, чого саме чекають від нас клієнти – яких послуг і якого рівня вони хочуть. Можу з певністю сказати, що зараз, в умовах дуже щільного ринку логістики і потужної конкуренції, конкурентоспроможність в сфері транспортно-експедиційних послуг грунтується саме на якості сервісу та комплексу послуг. А якість сервісу, у свою чергу, напряму залежить від суто людського чинника – професіоналізму, доброчесності, старанності виконавців послуг. І тут виникає питання: а де їх брати?
Приклади з біографії
– Після закінчення у 2010 р. Донецької державного университету управління, який одним з перших в Україні почав готувати фахівців за спеціальністю «Логістика», я стикнувся з проблемою працевлаштування, – згадує Олександр БЛАЖКО. – Мені довелося відвідати з десяток співбесід, але скрізь вирішальним чинником була відсутність досвіду практичної роботи. Тоді я заявив черговому роботодавцю про готовність попрацювати для початку взагалі безоплатно. Щоправда, я зорієнтувався на потужне підприємство, де, безумовно, можна було багато чому навчитися. Фактично, це була виробнича практика, яку мені упродовж навчання університет так і не забезпечив. Але я все ж отримав можливість ознайомитися з багатьма нюансами логістичної роботи, від кур’єрської доставки і пошуку замовників транспортних послуг до повного логістичного супроводу усіх ланок підприємства: материально-технічного забезпечення – виробництва – збуту готової продукції.
Тепер, обіймаючи посаду директора, я набагато краще розумію позицію тих, хто не хотів брати мене на роботу. Вважається, що головною причиною відмов при працевлаштуванні є відсутність досвіду практичної роботи, хоча насправді це не зовсім так.
Всі керівники розуміють, що молодому спеціалісту треба якийсь час, щоб увійти в робочі процеси компанії. Роботодавці не хочуть вкладати власні кошти в навчання дипломованих фахівців. Вони платять працівникові зарплату, і прагнуть бачити результат відразу після закінчення практики. Вчити його з «нуля» – це, вибачте, нонсенс. А для того, щоб оцінити придатність такого «фахівця» до практичної роботи як нульову, підстав є чимало.
Давайте подивимося, чому нас вчили у вишах за спеціальністю «логістика», і які знання логісту потрібні в реальній роботі. На жаль, ці поняття відрізняються дуже суттєво.
Молоді спеціалісти з вищою освітою, які хотіли б влаштуватися на роботу до нашої компанії, дуже фрагментарно уявляють собі діяльність, якою збираються зайнятися. Так не повинно бути. Я й сам, маючи за плечима дві вищі освіти, не менше півроку включався у виробничі процеси, вивчаючи на практиці елементарні речі. В університеті викладають теорії «великої логістики», взаємодії макросистем цілих галузей на національному та міжнародному рівнях. А в реальній роботі слід вміти працювати з пошуковими системами, інформаційними ресурсами, щоб знайти замовлення, транспортний засіб, організувати доставку. Навіщо я зубрив відмінності усіх цих макросистем? Це все одно, що вчити людину літературі, не навчивши її читати.
Знаючи елементарне, основи практичної логістичної роботи, надалі можна й самому розібратися, як ці макросистеми працюють.
Іншими словами, на чільне місце серед причин дефіциту кадрів у сфері логістики я ставлю не так відсутність практичного досвіду у молодих спеціалістів, як системні недоліки їх підготовки у вузах. І проблеми криються не тільки в навчальних програмах.
Передумови навчання
Перш ніж говорити про вдосконалення навчальних програм для майбутніх логістів, нам спочатку не завадило б визначитися із самим поняттям «логістика». Слід визнати, що його загальноприйнятого, тим більше – нормативно-правового тлумачення у нас немає. Скільки логістів – стільки й тлумачень, особливо тоді, коли питання торкається специфіки роботи підприємств, наукових досліджень або нормативно-правової сфери. В цьому плані можна тільки вітати інформаційний проект «Логістика: термінологічний виклик», започаткований Асоціацією «Український логістичний альянс». Ми з колегами неодмінно візьмемо участь в такому обговоренні.
Другий момент, який повинен стати окремим предметом полеміки – роль і відповідальність держави за формування логістичної сфери як галузі економіки. Найперше мова йде про цілу низку нормативно-правових актів, як існуючих, так і тих, які необхідно утворити, і які прямо чи опосередковано впливають або впливатимуть на важливі нюанси нашої роботи, освіти, науки тощо. На жаль, ця робота всіма нами фактично залишена на самоплин. А от про навчальні методики можна поговорити вже зараз.
За що платить студент
Чи можна дати студенту в межах навчального процесу обсяг практичних знань, які допоможуть йому набагато швидше увійти в самостійні робочі процеси? Стверджую, що можна. Для цього треба, починаючи з третього курсу, якісно нарощувати кількість практичних занять, які на платній основі проводитимуть практики – досвідчені менеджери і керівники транспортних, транспортно-логістичних, експедиторських брокерських та ін. підприємств, митники, прикордонники, податківці та інші посадовці, чия робота пов’язана з контролем за переміщенням товарів на митній території України.
Зауважу, що студенти в переважній більшості випадків платять за своє навчання, і вправі претендувати на якісну освіту, так само як і на курс дисциплін, які вони вважають за необхідне опанувати. Чому б не взяти до уваги й такі їхні потреби?
Практик не буде тлумачити студентам високі матерії, а дасть завдання, наприклад: «У мене післязавтра автопоїзд піде з Чехії до України. Знайдіть мені завантаження. Не вмієте? Дивіться, як це робиться.» І тоді виявиться, що майбутньому логісту, як мінімум, необхідно навчитися працювати з інформаційними ресурсами, знати їх, збирати якомога більше даних про конкретних учасників логістичного ринку – експортерів, імпортерів, експедиторів, перевізників, посередників тощо. Тоді й буде у логіста доступ до інформації щодо потреб і пропозицій потенційних замовників.
«Знайшли замовника? Тепер організуйте та проконтролюйте доставку вантажу. Не вмієте? Дивіться, як це робиться», – а тоді розкаже і покаже студентам комплекти договорів, товаро-супровідних документів, декларацій, і навчить їх працювати з реальними паперами. Та ще й спровокує на шахрайські схеми, аби майбутній логіст набирався життєвого досвіду не на лаві підсудних, а на студентській.
Мене просто вражає кількість некваліфікованого персоналу на ринку логістики, особливо в Україні (хоча їх вистачає скрізь). Абсолютне незнання правових норм і митних правил, податкового законодавства, кричуща безвідповідальність – це, на жаль, норма. Наприклад, я знайшов собі експедитора. Людина не перевіряє – хто я, що у мене за компанія, чи існує вона взагалі… Коли я є замовником, я перевіряю перевізника настільки, наскільки це взагалі можливо. Я знаходжу інформацію про нього в реєстрах, на сайтах, у відгуках. У нас ніхто не візьме заявки від контрагента, не перевіривши його наскрізь. Але чому цього не роблять інші? Чому експедитор за кількомастами гривень заробітку не хоче бачити більше нічого – ні відповідальності, ні своїх власних перспектив? Некваліфікований персонал – дуже велика проблема. Це явище на порядок підвищує логістичні ризики. Але ж бізнес повинен бути безпечним, інакше працювати на майбутнє практично неможливо.
Тому навчальні процеси в логістиці слід максимально наблизити до реальних потреб бізнесу, зокрема – транспортно-логістичних компаній. Зараз новоспечений магістр дуже приблизно знає географію перевезень, що таке автомобіль, як оформити фрахт на морському транспорті, як оформити вантаж в порту… В нашому університеті (так само, мабуть, як і в переважній більшості всіх інших) не було жодного практичного завдання, наприклад, від транспортної компанії – автомобільної, морської, залізниці, авіа…. Жодного разу до нас не прийшов керівник якогось підприємства для практичних занять. Такого категорично просто не повинно бути. На сьогодні навчальні процеси занадто відірвані від повсякденної практики.
Молодий спеціаліст знає, наприклад, що логістика – це «матеріальні, фінансові та інформаційні потоки, які супроводжують товар від точки «А» до точки «Б» з мінімальними витратами» і т. ін., але не знає, як фрахтувати вантаж. Невже фрахт або внутрішньопортове експедирування не є складовою логістики? Чи це така практика, яку не можна вивчити в університеті? Невже студенту не можна дати знання, відомості про основних учасників логістичного ринку – транспортні і експедиторські компанії, виробників, імпортерів, їхніх асоціацій і їх значення на ринку? Або як функціонує залізниця, аеропорт, шляхова мережа… А в результаті у «магістра» – ні досвіду, ні знань. Хто візьме такого «фахівця» на роботу?
На захист логістики
На покращення якості нашої роботи, та й загального підвищення конкурентоспроможності української логістики, могли б вплинути не тільки освітяни. У всьому світі роль різноманітних громадських об’єднань, організацій, комітетів, профспілок, асоціацій є дуже потужним важелем захисту професійних і галузевих інтересів. Вони служать для представницьких цілей, різноманітних ініціатив, аналізу ситуації на ринку, прийняття рішень, ефективної участі у формуванні нормативно-правової бази своєї діяльності. На жаль, в Україні роль громадських організацій в цьому плані набагато менша, аніж могла б бути, і, до того ж, ми дуже мало знаємо про таку практику наших закордонних колег. Нам усім слід поміркувати, як цей недолік можна усунути.
А на завершення вважаю за необхідне висловитися з приводу виключення Кабінетом Міністрів з «Переліку знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» спеціальності «логістика і підйомо-транспортне обладнання». Її неодмінно слід у цьому «Переліку…» відновити. Ця спеціальність не є чимось віртуальним чи теоретичним, вона напряму пов’язана з усіма видами транспорту, без якого неможлива ніяка угода про переміщення товарів. Жодне підприємство у своїй роботі не обходиться без транспорту. Чому спеціальність «управління виробництвом» є, а «логістика» – немає? Якщо на крупному заводі треба управляти виробництвом, то хіба там, на заводі, немає своєї логістики?
Ми повинні докласти всіх можливих зусиль для захисту своєї професії і легалізації спеціальності «логістика». Але з урахуванням вищевикладених проблем, актуальність яких не викликає сумніву ні в мене, ні в багатьох моїх колег.
Підготував Сергій Пархомов