Водневе майбутнє логістики: перспективи в Україні та світі

Водень сьогодні називають майбутнім енергетики. Екологічно чистий, доступний та широко розповсюджений у природі – що може бути краще для сучасного порядку денного щодо збереження довкілля? Йому пророкують успіх в усьому світі та шанси замінити не тільки традиційне викопне паливо, а й стати надійною опорою альтернативним джерелам, енергії сонця, вітру тощо. Розвиток водневої економіки не омине державні інституції, бізнес та приватні господарства. Однією з тих галузей, яка вже сьогодні випробовує на собі цю світову тенденцію, є логістика. Трансформація охоплює інфраструктуру, транспорт та значним чином впливає на прийняття рішень компаніями у сфері останні кілька років.

Бекграунд: водневий ринок в Україні та світі

Воднева стратегія – важлива частина Європейського зеленого курсу щодо досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року. Наразі багато країн, серед яких світові лідери, наприклад, Німеччина та Франція, презентують власні національні водневі стратегії у межах загальноєвропейської концепції. У ЄС створюють механізми генерації водню через альтернативні джерела енергії або навіть з медичних відходів, масок, як це роблять у Великій Британії. 
 
У процесі трансформації світова спільнота приділяє Україні значну увагу як, вірогідно, майбутньому водневому хабу Європи. У рамках ініціативи ЄС «Зелений водень для Європейського Зеленого Курсу 2×40 ГВт» зазначено, що 40 ГВт потужностей виробництва має бути зосереджено в ЄС і 40 ГВт в інших країнах, зокрема, в Україні та в Північній Африці.
 
Проте наша держава знаходиться тільки на підготовчому етапі та поки не готова до масштабного впровадження водневої енергетики. Так, наприкінці 2021 року «Українська воднева рада» спільно з Інститутом відновлюваної енергетики НАН розробили та презентували проєкт Водневої стратегії України, який передбачає 3 поступових етапи. 
 
Як воднева трансформація впливає на логістику?
 
Логістика є однією з тих сфер, яка найбільше піддається впливу водневої трансформації. Для галузі це означає оновлення транспортного парку за допомогою екологічно чистих вантажівок, суден, потягів, які працюють на новому паливі. Розбудову інфраструктури, яка забезпечить перевізників усім необхідним, наприклад, заправними станціями. 
 
Також, звісно, на водень можна поглянути з іншого боку – транспортування та відкриття нового широкого ринку перевезень. Адже логістика можлива не лише трубопроводами, а й за допомогою морського та сухопутного транспорту, в менших об’ємах у спеціальних контейнерах.

Логістична воднева інфраструктура: заправні станції

За 2021 рік у світі створили 142 водневі заправні станції. Основна їх кількість зосереджена на території Азії. Зокрема, лідером є Японія, де всього наразі побудовано 159. І не дарма, адже країна є однією з передових у розвитку водневих технологій. Активну участь в цьому беруть компанії Toshiba, Kawasaki та інші. В Європі ініціативу виявляють Daimler Truck AG та французька компанія Total Energies, які уклали угоду про створення водневої інфраструктури для вантажівок на території Європи: закупівлю водню, забезпечення логістики постачання новітнього палива, відкриття заправних станцій, розробку та випуск водневих вантажівок тощо. Проєкт є ефективним саме завдяки об’єднанню зусиль у виробництві транспортних одиниць та створенні відповідної інфраструктури для них, адже перше без другого просто не функціонуватиме й навпаки. Total Energies планує збудувати до 2030 року близько 150 водневих станцій для заправки в країнах Європи. А Daimler Truck до 2025 року – розпочати постачання водневих автомобілів. 

Водневий транспорт: детальніше

Ще з 2020 року на теренах Європи розпочалися тестування водневих вантажівок, що є дуже важливим для збереження клімату. Адже автомобільний транспорт наразі залишається одним з основних джерел забруднення у світі. Проте за прогнозами різних компаній, зокрема, Daimler Trucks для повномасштабного впровадження водневих вантажівок потрібно ще кілька років. Поки що мова йде лише про тестові запуски, як, наприклад, це зробила Норвезька оптово-торговельна компанія ASKO, яка впровадила перевезення харчових продуктів автомобілями Scania на новітньому паливі. Водночас компанії-розробники готують нові моделі вантажівок, вдосконалюють їх технічні характеристики, стійкість до погодних умов, витривалість у перевезенні різноманітних габаритних вантажів. Тільки після їх доведення до належного рівня якості можна буде говорити про масштабне впровадження цього виду транспорту. 
 
У світі також проєктують судна на водневому паливі, зокрема, в Італії та Японії, де обіцяють розробити технологію двигуна до 2025 року. 
 
Те саме можна зазначити й про водневий повітряний транспорт. Його вже розглядають як важливий елемент у досягненні декарбонізації авіації до 2050 року. Про це на початку 2022 року зазначила Міжнародна рада з екологічно чистого транспортування у своїй доповіді з аналізом перспектив літаків, що працюють на водневому паливі.
 
Водневе майбутнє логістики

На підставі даних Світового банку наразі транспорт генерує 25% загальної кількості парникових газів. Саме тому для уникнення подальшої кліматичної кризи зеро-карбон-фронт у транспорті вже започатковано й створено світову стратегію скорочення викидів CO2 до 2050 року. Заборона та повне заміщення ДВС автомобілів – це лише один напрямок. Наступні – судноплавство та авіація, які планують за допомогою стягнень вуглецевого збору із перевізників стимулювати перехід на використання «зелених технологій» у відповідних галузях. Наприклад, з 2027-го Рада Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) стягуватиме плату за CO2 з авіаперевізників, якщо обсяг їх викидів перевищуватиме показники 2019 року. А з 2023 року планується стягувати вуглецевий збір із морських перевізників – 2 дол. з кожної тонни спожитого мазуту на підставі звернення Міжнародної палати судноплавства (ICS) до Міжнародної морської організації (IMO) – структури ООН, яка є глобальним регулятором судноплавства.

На фоні глобальної стратегії Україна не може стояти осторонь від загальних світових трендів, тому український уряд планує та частково вже впровадив рішення для подальшої декарбонізації транспорту в Україні. Один з рішучих кроків – це заміна громадського транспорту електричним до 2030 року. Також у Мінінфраструктури хочуть законодавчо заборонити ввезення нових та старих автомобілів з двигунами внутрішнього згоряння: з 2027 року – ввезення та реєстрацію вживаних авто з дизельним ДВЗ, а з 2030 року – бензинових та нових дизельних автомобілів. Оскільки пряму альтернативу ДВЗ транспорту становлять лише електро та водневі двигуни, то ці кроки однозначно стануть поштовхом для подальшого розвитку відповідної логістики. На перший погляд, обидва концепти зеленої логістики будуть лише доповнювати один одного: електро – на коротких відстанях, а водневий транспорт – на більших. 

Щодо створення відповідних інфраструктур в Україні, то це – лише питання часу. Уже в другому півріччі 2022 року планується будівництво та введення в експлуатацію першої в нашій державі водневої АЗС за даними Енергетичної асоціації «Українська воднева рада». Оскільки технологія вироблення водневого палива не є надскладною, а потребує лише струму для електролізу, то АЗС будуть самі генерувати паливо надалі. Це спростить швидке будівництво сітки водневих станцій в залежності від потреб ринку.

Зрозуміло, що основним питанням поступового запровадження зелених технологій, а саме перехід на використання автотранспорту з водневим ресурсом стануть інвестиції в переоснащення парків, насамперед вантажних автомобілів. Інструмент стимулювання вибору інвестицій на користь зеленої логістики є, це податок на викиди CO2, який з часом зростатиме до середньоєвропейського рівня 60-80 євро/тонну і прискорить тренд переходу на чисті від викидів технології. 

По темі: