Робота українського далекобійника стала важкою та небезпечною

Робота українського далекобійника стала важкою та небезпечною

Минулого тижня Сергій Берестенко сів за кермо своєї вантажівки біля складу в Києві та поїхав до Дніпра, що приблизно у п’ятистах кілометрах на південний схід від столиці. Він повіз медикаменти до лікарень, розташованих поблизу зони активних бойових дій. 

«Є дві основні проблеми, – сказав пан Берестенко в телефонному інтерв’ю для WSJ. – Перша проблема полягає в тому, що ви не знаєте, чи досягнете пункту призначення. І друга проблема – ти не знаєш, у якому стані повернешся». 

Такі далекобійники, як пан Берестенко, якому 48 років, стали ключовими працівниками в автомобільній логістиці сучасної України. Від них залежить тепер, чи потрапить за призначенням гуманітарний вантаж чи товари для виробництва, яке вже суттєво скоротилося через окупацію, бомбардування, зриви у постачанні тощо. 
Але на транспорті також багато проблем. Одна з них – дефіцит пального, друга – небезпека для життя водіїв, які часто вимушені їхати надто близько від фронтів та ризикують потрапити під обстріл.

Обмеження у дизельному паливі виникають через зруйновані нафтопереробні потужності та паливні склади. Керівник пана Берестенка Олександр Полюхович повідомив, що починаючи з минулої середи водіям, які поверталися з Євросоюзу, наполегливо радили заправити повні бензобаки у Польщі та їхати до Львова, що на західній Україні. Там частину палива злили з баків, щоб заправити інші вантажівки.

Полюхович і Берестенко працюють у DFDS, данській транспортно-логістичній компанії, яка до війни переважно перевозила металеві деталі, меблі та текстиль між Скандинавією та Україною. Після російського вторгнення 24 лютого компанія здебільшого доставляла медичну та гуманітарну допомогу. Станом на 5 квітня 60 водіїв підприємства доставили 800 вантажів медичного призначення до лікарень або пунктів медичної роздачі. За словами Олександра Полюховича, робота була б неможливою, якби уряд частково не покривав видатки на пальне. 

До війни Україна імпортувала понад 70% очищеної нафти, включаючи бензин, дизельне паливо та мазут, з Росії та її союзника Білорусі, сказав Гендрік Малков, науковий співробітник Кільського інституту світової економіки в Німеччині.

За словами аналітика Міжнародного енергетичного агентства Крістін Петросян, більша частина сирої нафти в Україну надходила з Азербайджану через Одеський порт, а потім перероблялася на заводі в Кременчуці. Росія вразила цей НПЗ ракетами 2 квітня та блокувала основні морські порти України, включаючи Одесу, з початку війни. Імпорт палива можливий лише суходолом. 

Артем Куюн, фахівець з палива консалтингової групи А-95 у Києві, сказав, що поставки дизельного палива в Україну є критичними, але він очікує, що країна збільшить підвезення залізницею в найближчі тижні.

Деякі українські виробники та фермери стверджують, що їм важко знайти вантажівки для перевезення комерційних вантажів, оскільки багато компаній доставляють медичну та гуманітарну допомогу по всій країні. Коли вони знаходять вантажівку та водія, ціни часто перевищують довоєнні удвічі або втричі.

Олександр Яковенко, який керує одеським експедитором EnlivUA, сказав, що підвищені тарифи на міжнародний експорт допомагають йому дозволити собі перевозити гуманітарну допомогу, часто лише за ціною палива.

Існує ще проблема страхування вантажу. Коли водії забирають контейнери в європейських портах, фірма повинна внести заставу в середньому близько 5000 доларів за кожен транспортний контейнер.

Також різко впала середня швидкість пересування дорогами України. Водій вантажівки DFDS пан Берестенко розповів, що до війни його дорога від Києва до Дніпра займала близько семи годин. Сьогодні на це потрібно десь 18 годин через усі військові блокпости, які потрібно пройти.

За його словами, дороги в Україні в основному порожні, якщо не брати до уваги військову техніку та деякі цивільні автомобілі. Вночі він паркується за містами, спить поблизу українських блокпостів, де чути звуки обстрілів та авіаударів. «Ви не можете пояснити це відчуття звичайними словами», – сказав він. 

Сергій Берестенко родом із Бородянки, що на північний захід від Києва, одного з тих міст, які найбільше постраждали від російських військ. Його квартиру зруйновано, а дружина Галина та 20-річний син Данило перебувають за сотні миль на захід – у Чопі. Вони хвилюються за нього, сказав пан Берестенко. Але в дорозі він не думає про себе. «Я думаю лише про те, як я можу якнайшвидше доставити вантаж до тих, хто цього потребує», - сказав він.

По темі: